Голова Чернігівської обласної ради Олена Дмитренко один-два рази на місяць відвідує військові підрозділи на лінії бойового зіткнення.
Часті візити на передову пояснює потребами не лише матеріальної допомоги, але й спілкування з воїнами. Щоразу обласна керівниця їде не з порожніми руками, хоч волонтеркою себе не вважає і дуже просить так її не називати. Війну вона сприймає близько та особисто – багато її знайомих і рідних на фронті із перших днів. Та й сама Олена Дмитренко від початку повномасштабки не сиділа склавши руки: возила гуманітарну допомогу, організовувала маршрути, взаємодіяла з військовими. Мабуть, через оте безперервне спілкування із представниками різного рівня військовослужбовців – від рядових до генералів – Олена Дмитренко почувається більше військовою, ніж цивільною.
«Тисяча кілометрів шляху для мене не проблема, – говорить Олена Дмитренко, відповідаючи на запитання про втому від дороги. – Я відчуваю потребу у спілкуванні з захисниками і потребу бути серед тих, кому потрібна».
– Олено Борисівно, які прифронтові міста Ви відвідали під час крайньої поїздки, якщо не секрет?
– Це були Слов’янськ, Ізюм, Святогірськ, Краматорськ та райони поблизу Лимана. Руйнування, які ми побачили, страшні… Ці картини досі стоять перед моїми очима. Але є й приємні моменти – ми поспілкувалась з командиром 119-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ полковником Елмаддіном Мамедовим, я зустріла давніх знайомих і друзів, які воюють з першого дня вторгнення. Професійність і дух нашого військового керівництва – на висоті!
Якщо бути відвертою до кінця, то я іноді відчуваю себе більше військовою, ніж цивільною. Тому що ми достатньо часто буваємо у прифронтових містечках, а, враховуючи те, що мій радник – підполковник у відставці Дмитро Калінін – живе війною, від якої не може відійти, то тим паче. Дмитро Ігорович постійно на зв’язку з побратимами, комунікація не припиняється ні з 95-тою, ні з Першою танковою бригадою, де він служив. Намагаємось закривати потреби хлопцям в міру можливостей, але як завжди буває, що тільки одне відвезли, всі поточні потреби закрили, як з’являються інші. Проте справа навіть не в матеріальних речах, а в спілкуванні, якого потребують ті, хто не бачить мирного життя. Вони хочуть спілкуватись із тилом, з людьми, які живуть в дещо інших умовах, хочуть відчувати себе потрібними тут і, звичайно, хочуть чути про те, що відбувається на «великій землі». Веселого на війні, звісно, мало – щодня втрати побратимів, щодня смерть і поранення, але коли я їду звідти, у мене інший настрій, і певний сенс у цьому таки є.
– Тобто це своєрідне самоочищення?
– Однозначно! Таке відчуття, що ти зробив дуже правильну річ, за яку радіє душа. Минає певний час – і ми знову збираємо замовлення, шукаємо як закрити потреби й рушаємо туди, де нас чекають…
– Як часто взагалі їздите на Схід?
– Раз або двічі на місяць. Моя основна робота в обласній раді, тому я не можу відлучатись частіше. Але коли їдемо на передову, то залишаємось там тривалий час – крайній раз пробули там п’ять днів. Хлопці просять, а я не можу відмовити. Буває, що одні бійці на позиціях, інші змінюють позиції. Дзвонять, кажуть: «Дочекайтесь нас. Завтра поп’ємо чаю». Все це – важливі комунікації, і важливо, що хлопці ставлять питання, цікавляться подіями мирного життя, запитують про політичні перипетії. За великим рахунком можливості читати новини у більшості тих, хто перебуває на передку, обмежені. От, наприклад, наша 119 бригада ТРО – вона розкидана по значній лінії фронту, дехто тримає позиції по тижню і більше, а потім має лише кілька днів для того, щоб помитись, привести себе до ладу й перепочити.
– А як закриваєте потреби? Це бізнес допомагає чи якісь волонтерські об’єднання?
– Все – через знайомих. Причому іноді все виходить досить таки спонтанно. Приміром, крайня ситуація, коли перед сесією обласної ради до мене заходять депутати і розпитують де була, кого зі спільних знайомих бачила, запитують, чим допомогти. Я й кажу, що хлопці попросили закупити «Сови» (вид безпілотників, – Авт.), а вони ж дороговартісні і дуже потрібні хлопцям і з Першої танкової, і з 119-тої і 74-тої бригад. Я не дуже великий фахівець в озброєнні, цей БПЛА – серйозна річ і коштує немалих грошей. Так от, одну «Сову» купив Сергій Гайдай, другу – Сергій Сергієнко, скооперувався з деякими фірмами. А третю придбав депутат Олександр Якубін. Відверто кажучи, я навіть не просила їх про це, ми просто сиділи, розмовляли – і тут таке. Вони самі шукали виробників і самі закуповували, а для мене важливий результат. Моє коло спілкування є досить великим, і всі знають, що я їжджу на передову й переймаюсь проблемами бійців, тому допомагають. Ну, і плюс власні кошти. Я ніколи не їду, не вкладаючи власні кошти, бо вважаю, що це неправильно.
– Чернігівська обласна рада чимось допомагає?
– Можливості Чернігівської обласної ради обмежені. Звісно, ми багато допомагаємо лісом: бліндажі, укріплення тощо – про все писати не можна, проте, повірте, в цьому плані роль обласної ради є дуже суттєвою. Але що ми зробили на крайній сесії обласної ради? Ми внесли зміни до положення про депутатські кошти і дозволили виділяти з депутатського фонду гроші на потреби військових. Іноді, дивлячись на політичну тяганину, в мене, особливо перед сесіями, виникає велике бажання зібрати депутатів в автобуси і повезти в Краматорськ, Слов’янськ, Лиман – щоб вони побачили все на власні очі, тому що свідомість це добре очищує. Коли ти повертаєшся звідти, то оцінюєш ситуацію дещо інакше.
– Олено Борисівно, Ви все-таки не остання за посадою та впливовістю людина на Чернігівщині. Чи не боїтесь, що, не дай Боже, прилетить?
– Я не можу сказати, що у моєму житті не вистачає адреналіну, але якщо наші хлопці стоять в Лимані, то чому я не можу там бути? Зрозуміло, що туди не кожного пускають, бо там біда, дійсно біда… Але я вже загартована життям жінка, я багато чого бачила, і мене не так легко чимось налякати. Хоча, якщо чесно, доводилось їхати такими дорогами, які прострілюються і де активно працюють ворожі пілоти, а в мене в машині навіть РЕБ немає. Ми вже потім здогадались, що кудись не туди поїхали, коли побачили на дорозі спалені автівки і зустріли евакуаційний транспорт, водій якого, м’яко кажучи, здивувався. Про це писати не можна, але коли ми прибули раніше на зустріч з генералом, він дуже здивувався, що так швидко приїхали. Назад, до речі, повертались тією ж дорогою. Я не можу назвати себе дуже хороброю, я, наприклад, боюсь темряви, але в мене є внутрішнє почуття впевненості, і я відчуваю, коли загрожує небезпека, а коли ні. Це відчуття, здається, називають жіночою інтуїцією – я до неї прислуховуюсь.
– Олено Борисівно, яким Ви бачите наступний склад обласної ради? Все-таки, коли будуть вибори на вашу думку?
– Наша каденція закінчується 30 жовтня. Якщо закінчиться до цього часу війна, чи підпишуть перемир'я, то відповідно, в кінці осені мають відбутись місцеві вибори. Мені важко говорити про депутатський склад, як і про те, якими будуть вибори, яким чином будуть голосувати військові, а їх у нас майже один мільйон. Я думаю, неважко спрогнозувати, що багато військових підуть в політику. Хоча ті військові, з якими я спілкуюсь і які постійно на передовій, у політику йти не збираються. Можу сказати впевнено, що в наступному складі Чернігівської обласної ради військові будуть. Так само пройдуть ті депутати, які мають авторитет у себе на округах, тобто однозначно, що певна частина нинішніх депутатів залишиться в складі обласної ради. За крайні роки її склад не дуже й змінився.
– Цікавість до обласної ради і її вплив зростуть?
– Все залежить від того, яким буде кінцевий законопроект щодо реформи місцевого самоврядування. Я переконана, що повноваження і функціонал обласних рад розширяться, а голова обласної ради буде одночасно і головою обласного виконавчого комітету. Ці повноваження колись делегували обласним державним адміністраціям, тепер їх повернуть, як це є у європейських країнах.
– Тобто фактично за крісла депутата обласної ради будуть серйозні бійки?
– Скоріше за все, що так. Хоча, відверто, це були мої не перші вибори, на які я йшла. Я достатньо довго в політиці, але зараз я не знаю, з чим можна йти до людей, що їм можна говорити.
Віталій НАЗАРЕНКО
Газета "Чернігівщина: новини і оголошення"
